Ольга Ковалевська

Лідер гурту "Кому вниз" Андрій Середа - це культова особистість для всіх тих, хто шанує українську культуру, мову та націю. Звісно, мало хто знає, що перший альбом гурту був російськомовним, тому інколи досить дивно виглядають однозначні твердження Андрія. Але то є не так важливо, бо все, що він говорить, варте того, щоб бути сказаним. 10 лютого "комувнисти" відсвяткували свою вже 16 річницю. Цікаво те, що за цей довгий час склад гурту не змінювався. Зате з кожною новою піснею все зрозумілішим стає стрижень гурту, його духовне наповнення. За ними йдуть тисячі молодих людей, які знають, де вони живуть. Моє покоління зростало на піснях "Кому вниз". І це інтерв'ю - своєрідний tribute людям, які формують із нас націю.

 

- Ваша музика є особливою - своєю урочистістю вона нагадує гімни. Вона заворожує і спонукає людей змінювати світогляд, можна сказати, маніпулює. І, водночас, вона мелодійна, гарна, проте для сучасного року вважається необов'язковим. Можливо, вона і створюється якимсь особливим чином?

У створенні нашої музики є два шляхи. Перший пов'язаний із класичними творами, починаючи із Шевченка, Олеся та інших, тобто, коли в тебе вже є готова поезія. Тоді, якщо тебе пре, ти придумуєш музику. Другий шлях стосується повністю нашої музики. За довгий час існування було хіба що два рази, коли спочатку був створений текст, а потім робилася музика. Взагалі першим іде відчуття, яке конкретизується у тексті. Музика ж, усе-таки розпливчаста.

- Розпливчаста, тобто абстрактна, але Вам вона здається світлою чи темною абстракцією?

Знаєш, більшість людей, з якими ми більш-менш часто зустрічаємося, ніколи нам не закидали, що наша музика мінорна, чи тягне кудись не туди, у протилежний гарним відчуттям бік. Це як хірургія. Якщо звичайна людина подивиться на роботу хірурга, вона може цього не витримати, але це необхідна робота, яка повинна виконуватися. Так само, як і в політиці. Існує, наприклад, нерозуміння скін-хедівського руху. Але він у політиці так само "лакмусовий", як і в музиці. Скін-хеди у країні з'являються через недоладність політичної системи, через неякісну владу. Вона допустила багато помилок, а скін-хеди повинні, як хірурги, брати це на себе. Це є захист, зокрема, проти неправильної політики, коли чужорідні елементи починають, як бацили в організмі, ламати нормальну структуру. Влада не повинна допускати таких речей. Я маю на увазі не скін-хедів, а причини їхньої появи. Те ж саме у музиці. Є попса, яка виконує функцію, ну... найліпше - це взагалі розслаблення організму, як пиво. Чому культивується пиво? Бо, на відміну від горілки, яка "бичить", відкриває агресивну сторону людини, але корегувати, керувати агресією не може, пиво повністю присаджує людину. Вона вже нічого не хоче робити, вона може максимум ходити і про щось там філософствувати, але ніякої загрози, ніякої реакційної системи, реальної сили вже не становить. Як казав Адольф Гітлер, "побільше танцювальної музики та алкоголю - і вони самі вимруть". Функція попси - іти назустріч більшості слухачів. Але, як цей знаменитий жид Жванецький казав: "Коли я вмикаю телевізор, я падаю на саме дно". Тобто, якщо іти назустріч плебсу, не виростеш, тому що постійно потрібно все легше, легше і примітивніше. Якщо іти тим шляхом, яким зараз іде Україна, нам зовсім не потрібні ні оперні театри, ні балети - нічого. Звичайна народжена і вихована у цьому суспільстві людина в жодному разі не піде дивитися балет чи слухати оперу. Але між балетом, оперою і якоюсь "плебсоватою" музикою, музикою примітиву, мають існувати якісь музичні хірургічні інституції. Що виконує, власне, як в усьому світі, так і в Україні, так звана драйвова музика. Некоректне запитання задав Макаров з "1+1" Тарасу Грималюку. Каже: "От у мій час рок-музика була молодіжною, а зараз, начебто, ні. Чому?" А Грималюк відповідає: "Подивіться, всі рок-музиканти - вихідці з інститутів. В той час, як попси це мало стосується." Здебільшого - це кабацька практика. Здебільшого. Так що рок-музика залишається молодіжною музикою, музикою супротиву тим чи іншим недоладностям у культурі і в політиці.

- Щодо попси, то існує думка, що не масової культури не існує. Кожна культура, навіть та, яку Ви пропагуєте, так чи інакше є масовою.

Вона є масовою. Але, знову ж таки, це залежить від виховання. Для того, щоб німці платили за проїзний квиток у трамваї, треба було знищити 10 безбілетників. А потім вся Німеччина раптом стала платити за квитки. Польща ніколи б не вийшла у сьогоднішній стан, якби не було дуже жорсткої політики конкуренції. В Україні зараз просто штучно підтримуються ціни, немає конкуренції, тому такий стан може тривати сторіччями. Така собі "Африканська Бурякова Республіка" у центрі Європи. Якщо сюди приїде така команда, як "King Crimson", її мало хто піде слухати. Ну, у Києві назбираються люди, але, якщо взяти Кам'янець-Подільський чи Житомир, ніхто не прийде взагалі. На все є своє виховання. І музика будь-яка є масовою. Найбільший примітив правління в Україні полягає в тому, щоб люди купували тільки чуже, а своє не виробляли. Вони не знають, що музику можна купувати і продавати. Прикладом є наша минула поїздка до Німеччини. Унікальна ситуація, коли люди з'їжджаються з усього світу і купують будь-яку музику. Вдома вони вже, звичайно, фільтрують, але при цьому вчаться. Вони не думають, який це стиль, подобається він їм чи не подобається. Вони все життя вчаться. А в нас виходить так, що ті люди, яким всього по 20 років, вже чомусь знають, що їм потрібно. Це є примітивізація, тобто зупинка у своєму розвитку. Тому нічого не виходить. Така ситуація існує через брак інформації з усього світу. Абсолютна більшість не відчуває нюансів, колористики. Вони знають: це рок-музика, це поп-музика, це то, а це інше... Вони плутаються у жанрах, у стилістиці, наприклад, називаючи групу "Друга ріка" рок-музикою. Це не рок-музика. Те саме, як "Скрябін". Це інші структури, зовсім інша ситуація. Оперують буквально декількома термінами і більше нічого. Єдине, що дає нам шістнадцятирічне існування у музичній сфері - це сервіс: не шукати вчителів, а збирати навколо себе. Вчителі самі приходять і ти можеш продовжувати вчитися, далеко не бігаючи. Ми хіба що з часом можемо більше намагатися конкретизувати свої мрії, свої відчуття. Раніше нам це менше вдавалось. Як собака, яка все розуміє, а сказати не може. Я почав останнім часом розбиратися у готичній музиці...

- Вас туди приписали.

Нас туди приписали, так. Сама ця течія полягає в тому, що люди не користуються надбанням, створеним іншими. Чому вона вважається музикою ночі? Тому, що вночі всі предмети стають конкретнішими, тоді як удень губишся у сонячному світлі та розмаїтті колористики, вдень все є надто зрозумілим. А ніч продукує епатаж. У готичному русі важливо намагатися вчитися, вміти без якихось впливів типу алкалоїдів чи наркоти виважено поринати у підсвідоме і намагатися його конкретизувати. Конкретизувавши, ти вже сходиш на наступний щабель і можеш піти ще глибше. Готична культура, як трепанація мозку, - це роздивитися зсередини: що там відбувається. Вся інша музика - полуденна попса - існує для того, щоб створити відсутність. Це не нормальний шлях, зовсім не комфортний шлях.

- Ви хочете вчитись, а самі що можете навчити? Наприклад, своєю музикою. Вас самих вона чомусь навчила?

Не знаю, чи навчила. Вона безкінечно провокує відчуття і розум на подальшу роботу. Коли людина фізично виростає, то втрачає у буденному житті цю романтику пошуку. Потім вона нарешті пристосовується, але їй стає все тяжче і тяжче. Це пов'язано не тільки з музикою, а з будь-якими творчими речами. І архітектура, і живопис дозволяють бути романтичною людиною, у дуже багато вірити і вміти нарешті з часом знаходити друзів. Це є, на мій погляд, великою прикрістю і негативом стосовно України - невміння знаходити друзів, тому що ти не можеш конкретизувати, хто є твої вороги. Тоді стається сірість. Тобі приносять усілякі псевдотеорії стосовно всепрощення, а ти не розумієш, якщо так от "бидлотно" підійти до цієї теорії, чому маєш простити ворога, який, наприклад, намагався знищити твоїх батьків. От ти не розумієш, чому. Саме це дозволяє нарешті знати, наскільки сильно ти можеш полюбити. Я розумію, що на таке самовизначення часом цілого життя не вистачає. Але це великий кайф: дійсно, велика любов породжена тільки великим розумінням, за що ти можеш людину не простити. Тому що люди, начебто, однаково народжуються, але це оболонка, тіло. До людини воно стосується тільки так, що тримає при собі душу. Така собі невеличка мушля, вони схожі одна на одну. Але не всі начебто схожі люди є людьми. Якщо так розібратися. Вони живуть у сьогоднішньому часі, чекаючи від кожного наступного дня, хто їм принесе ще якусь інформацію. Не вони створюють. Вони користувачі. Це час, коли копії, пластмаса стали такими ж дорогоцінними, як вироби мистецтва.

- Мені здається, що Ви дещо різкі у своїх судженнях, адже проблема виходу з кризи, чи то економічної, чи то духовної, не вирішується за один день.

Знаєш, якщо так чекати, воно ніколи і не зробиться. За десять років існування незалежної Польщі, без комунізму, вона вийшла в розряд нормальних країн. Або візьмемо Прибалтику; не треба говорити, що вони були менше залежні від совдепії - на них також був тиск. Якщо ж Україна була 350 років залежною... Але тут можна навести приклад з Угорщиною, яка 300 років знаходилась під Туреччиною. І вона вийшла з цієї кризи, однією війною практично. 90 відсотків не знали угорської мови, говорили турецькою, але - вийшли з кризи. Тут немає нічого новітнього. За 12 років існування України президентство довело її до такого стану... І не треба говорити, що треба повільно робити. Це повний маразм.

- Але у нас дещо інший менталітет.

Менталітет - це вигадка. Тому, що українці нічим не відрізняються від інших. Єдиний негатив українців - це те, що кожен у душі своїй - господарник. Він може, дійсно, виживати, наплювавши на будь-яку політичну, соціальну структуру в Україні. Українці, вони ж у більшості своїй - характерники. Росія могла напасти на Україну і ввести тут рабство, якого не було на цій території вже 200 років. Менталітету це не торкається взагалі. Важить одне: є розум чи його немає. А менталітет, ну, Господи?.. А з чим тоді український менталітет порівняти? З Ефіопією? Чи, я не знаю, з Колумбією?

- До речі, і порівнюють. Особливо за економічними показниками.

Ти мені скажи, до чого тут менталітет? Є книга, на жаль, вона не видана завдяки Кравчукові та Кучмі в Україні, але видана в Америці, називається "Найбагатші українці за кордоном". Чому українець, потрапляючи у нормальне середовище, більш-менш нормальний стан речей, якщо держава дає можливість розвиватись, дійсно гарно працює? Ми були у Торонто і бачили український і російський райони. Тоді можемо говорити про менталітет. Чистий, гарний, охайний район. Ukrainian Village, що у Чикаго, є навіть в американських картах. І є ґето, яке заселено так званими "выходцами из Советского Союза", це повний жах. У Торонто те ж саме. Серед українців у Америці найменша кількість злочинів у порівнянні з іншими емігрантами. А ти мені про менталітет. Якщо будеш вірити, що прийде кращий президент, є великий ризик у тому, що можеш розслабитись, а потім на нього викинути всю відповідальність. Якщо ж ти паралельно займаєшся своєю діяльністю, незалежно, то навіть якщо прийде ще гірший, ти лишишся "на плаву". Але в жодному разі не можна забувати, що ти живеш у якійсь суспільній формації, у так званій державі, ти повинен бути відповідальним за той чи інший свій рух.